Чи завжди дорослі мають рацію?
- Деталі
- Опубліковано: Середа, 24 лютого 2016, 10:59
- Перегляди: 2972
Автор: Кузьміна Регіна, учениця 6А класу
Якщо мене спитати, чи завжди дорослі мають рацію, або чи завжди вони праві, я, не вагаючись, відповім: „Ні, не завжди.” Звідки така впевненість? Я знаю, що, наприклад, мої батьки не завжди праві, тому що іноді вони просто кажуть: „Вибач, будь ласка, ми були неправі.” До речі, те ж саме роблю і я у подібних ситуаціях. Немає нічого страшного в тому, щоб помилитися та визнати це. При цьому зовсім не має значення, дитина ти чи дорослий. 
„Людині властиво помилятися”. Ні, цей вислів вигадала не я. Він належить римському філософу Цицерону.
Хто ж вони, ці дорослі, які постійно кажуть нам, що можна і слід робити, а що ні? Дорослі – це батьки, вчителі, родичі та інші, з ким ми зустрічаємося у різних щоденних ситуаціях.
Дорослі теж колись були дітьми. Те, що зараз вони змінилися у рості, вазі, зовнішньому вигляді, не означає, що вони знають все на світі, ніколи не помиляються, не падають (у прямому і переносному сенсі). Просто в них більше досвіду, ніж у дітей. Досвід цей буває як позитивним, так і негативним. Дорослі, так саме, як і діти, вчаться, дізнаються щось нове, розвиваються. Правда, є й ті, що на питання „ А чому саме так, а не інакше?” мають універсальну відповідь „А тому, що я старший!” Є люди, для яких бути дорослим – це кінцева ціль, вершина знань. 
Від абстракції перейду до конкретики.
Є батьки, які не відрізняються, м’яко кажучи, зразковою ввічливістю в спілкуванні один з одним. Але свою дитину вони вчать: „Треба бути ввічливим!” Вважаєте, це можливо? Як висловилася одна моя знайома, що значно доросліша за мене „Це як, коли б у природі родина їжаків вимагала від своїх дитинчат, щоб ті почали літати!”
Зовсім нещодавно, коли я писала невеличке оповідання, в мене було непорозуміння з батьками. Я набирала текст на комп’ютері, тож я пообіцяла батькам, що не буду заходити в соціальну мережу поспілкуватися з друзями, щоб не гаяти часу. Пізніше, мама була розчарована, дізнавшись, що я все-таки заходила на свою сторінку Вконтакті, спілкувалася з подругою, але наполегливо заперечувала це. Та самим образливим для мене було те, що мама не повірила мені в цієї ситуації. Мені знадобився час, щоб переконати батьків, що мою сторінку просто було взломано, і це заходила інша людина. У кінці кінців, все закінчилося добре, батьки визнали, що були неправі і вибачилися.
На мою думку, протистояння поколінь завжди було, є і буде – ми так влаштовані. Однак, людське суспільство побудовано таким чином, що досвід та знання завжди передавалися від дорослих, старших до молодших. Важливо, щоб у цьому процесі дорослі сприймали дитину як особистість, а не погрожували своїм авторитетом, а діти були готові прислуховуватись до порад їхніх наставників.
