Давайте творити добро!


Автор статті учениця 10Б класу Алтухова Валерія

Дитинство. Чудова пора, коли усе навкруг чарівне, нове, прекрасне. Пам’ятаєте, як усі чекали на Новий Рік? На довгождані подарунки? І ніщо не могло змінити цю новорічну ідилію. А уявіть, що цього ніколи не буде. Батько не стане Дідом Морозом на одну ніч, а мама з сестрою не будуть сидіти поряд та відкривати подарунки. На жаль, це

не страшилка. Таке може статись з ким завгодно.
Що ми знаємо про дитинство без батьків? Ніхто не приголубить, не підтримає…
Чотирнадцятого грудня ми відвідали дитячий будинок на Намиві «Червоне Сонечко». Це були, мабудь, найемоційніші дві години у моєму житті. Ми сумлінно готувались до цього дня, зробили подарунки для малечі, цікаві конкурси, пісні, танці. І ось, ми вже їдемо на автобусі до наших маленьких діточок.
Я пам’ятаю свої емоції, коли ми увійшли до святкового залу: мене переповнює радість. Кімната досить велика, світла. Посередині стоїть зелена ялинка, під якою ми розклали подарунки. Усе гарно прибрано, стільці для малих глядачів стоять на своїх місцях.
Аж ось заходять вони – чудові діти. Я до останнього посміхалась якнайщиріше. Посміхалась навіть тоді, коли сльози вже бігли по моїх очах. Мені боліло за них. Як таким сонечкам могла випасти така сумна доля? Боже, чому?
Перед виступом нам сказали поспілкуватися з діточками. Я підійшла до малого хлопчика у полосатій кофтинці. Я розмовляла з ним, посміхалась, а він посміхався мені. Я ніколи не почувала себе такою щасливою. Аж ось, я починала перша, співала пісню. Я вийшла у середину кімнати, до самої ялинки. Мій погляд впав на виховательок - вони плакали! Я відчувала, як шкода їм цих діточок, як в них болить душа за них.
На дітей чекали ще багато хто: і добрі янголята, що розкладали добрі діла, і невгамовні чортенята, які плутали їх, і новорічні пісні, щедрівки. Але запам’ятався мені один чудовий момент: ми вже виступили, залишалось ще декілька хвилин нашого перебування у дитячому будинку. Усі підходили до діточок, розмовляли з ними. Я підійшла до двох малих – Діми та Жені. Вони були якісь сумні, очки засмучені. І як я не намагалась їх розвеселити, все марно. «А давайте обіймемось?» - я запитала. Це були найміцніші обійми у моєму житті. Я відчула, як потрібна дітям ця любов, ласка, да просто обійми і – вони вже посміхаються і радіють! А я разом із ними.
Ми з Машею йшли по коридору. Було сумно покидати таке місце. Хотілось нести дітям ще більше свята, радощів. Хотілось, щоб вони посміхались і ніколи не сумували. Сумно було лишати тут дітей, до яких хоч трохи, але звик. Я пам’ятаю як я плакала, а сльози були гарячі, як вогонь. Пекло щоки, боліло серце. Ні, я ніколи не лишу дитину у Дитячому будинку. Діти - янголи, Божий дар. Да це справжнє чудо!
Дитинство – час, коли ніхто не має сумувати. Тож, давайте допоможемо дітям без родин, будемо, хоч іноді, носити їм речі, іграшки, адже усмішка дитини – це усмішка Бога.

Поїздка до Обласного дитячого будинку відбулася у рамках благодійної акції до дня Святого Миколая. Для малюків учні гімназії підготували Новорічну виставу та подарунки (іграшки та солодащі). Учасниками заходу стали активні, ініціативні, творчі учні з різних класів, а саме: Михайлов Дмитро, Нікогосян Амалія, Полякова Маргарита, Лихой Дмитро, Деркач Марія, Лапська Анастасія, Алтухова Валерія, Хорошилов Олександр, Латій Давід, Прокопішина Анастасія, Гречана Уляна, Залівадна Ксенія, Волошина Анна, Лаврушин Родіон, Канарська Єва, Овсепін Анна, Костенко Юля. Керівник проекту - педагог-організатор гімназії Іпатенко Ніні Вікторівна.