Вечір зустрічі випускників - 2018!


Автор: Заступник директора з виховної роботи
Ірклій Олена Юріївна

Лютий.  Перша  субота… І  знову  свято,  якого  ми всі  чекаємо…  І  знову  зустріч,  без  якої  школа  не  може  існувати.  Сьогодні  до  нас  приходять  випускники. У  цьому  році  ювілейні  роки  припали  на  трійку  і  вісімку,  і ми,  як  завжди,  із  нетерпінням  чекали  ювілярів,  хоча  гімназія  відкрита  для  всіх  наших  випускників  і ми  радо  їх  вітаємо. Зал  поступово  заповнювався,  хоча  і  не  так  багато  нас  було.  Але  хотілося  б сказати  про особливу  атмосферу, яку  вдалося  створити  нашим  ведучим, вчителям  і,  звісно,  випускникам. Протягом  вечора  багатьом  було  що  згадати,  і  наші  радіомікрофони  стрибали  із  одних  рук  в  інші,  для  того,  щоб 

зануритись  у  шкільні  спогади,  у дитинство,  хоча  б  на  мить  повернутись  у  свій  рідний  клас,  наче  це  було  тільки  вчора.  Як  же  приємно  було  чути  наших  учнів,  тепер  уже  дорослих  людей,  які  здійснили  свої  мрії,  створили  сім’ї,  привели  до  рідної  школи  дітей,  онуків  і  навіть  правнуків!  Саме  так,  адже  перед  нами  виступали  випускники  1958  року!  Уявіть  собі,  це  люди,  які  60  років  тому  закінчили  школу,  але  вони  такі  молоді,  життєрадісні,  жваві,  наче  тільки  вчора  переступили  шкільний  поріг. Ось  на  сцену  проситься  випуск  1993  року – 25  років  минуло,  а вони – наші  учні:  веселі,  кумедні   і  при  цьому  дуже  скромні.  Із  залу  звучать  спогади  випускників  1998  року  і слова  подяки  класним  керівникам – Купцовій  Валентині  Володимирівні  і Абрамовій  Олені  Василівні.   Оживилися   і вчителі:  Валентина  Володимирівна  пригадувала  вчителів,  які  викладали  у  її  учнів,  а Олена  Василівна   дякувала  своїм  учням  за  незабутні  роки  і  за  те,  що  вони  прийшли  до  школи  згадати  шкільні  роки. Ось  випуск  десятирічної  давнини  і  Роза  Серопян  як  беззмінний делегат  для  слова  про  рідну  гімназію. Вона  говорила,  а  я  згадувала,  як  працювала  комісія  дозвілля  учнівського  самоврядування,  коли  Роза  її  очолювала:  неймовірні  ідеї,  яскраві  номери  на  сцені, бездоганний  смак  і  неповторний вокал  самої  Рози… Ось  на  сцену  вийшла  Голобродська  Маргарита – перший  президент-дівчинка,  яка  відкрила  своєю  перемогою  на  виборах  шлях  для  всіх  інших  президентів-дівчат,  і ця  естафета  і досі  триває,  адже  після  неї  уже  третій  президент – дівчинка. Як  приємно  було  чути:  «Я  обожнюю  цю  гімназію  і  скоро  я сюди,   і  тільки  сюди  приведу  свою  рідну  сестричку!»  Її  однокласниця  Нестеренко Євгенія  говорила  про  навчання  на  юридичному  факультеті,  але  при  цьому  згадувала,  що,  коли  з’являлися  питання,  пов’язані  з  біологією, і  її  однокурсники  не  знали  відповіді,  вона  відповідала.  

У неї запитували:
- Звідки ти це знаєш?
А вона говорила:
- У мене в школі була біологія.
А коли запитували щось пов’язане з географією, ніхто не знав, а вона відповідала.
- Звідки ти знаєш? – питали однолітки.
- У мене в гімназії була географія, - говорила вона.

      Згадували  вчителів,  говорили  про  те,  у  кого  попросили  б  пробачення… Пригадали  й  найкумедніші  випадки  із  шкільного життя,  навіть  хімічні  формули.  Було  дуже  багато  гумору,  іронії,   а  головне – справжнього родинного  тепла.  У  такі  моменти  не  хочеться  думати  і говорити  про  проблеми,  хочеться  жити  і радіти  життю. Адже  гімназія - вагома  частина  нашого  життя. І  закінчити  хотілося  б словами.  Які  лунали  зі  сцени:

Не таке вже погане життя,
Доки птахи у небі літають.
Не таке вже погане життя,
Коли діти ростуть-підростають…