Головне – себе не втрачати


Автор: Мільніченко Анна,
учениця 11-Б класу

Двадцять перше століття – вік науково-технічного прогресу, нових технологій і трендів. А також час, у який кожен другий організовує культ поклоніння собі, а кожен третій – культ самоненависті. Найдивніше в цьому всьому, що тих, у кого не вистачає поваги до себе, люди починають додатково цькувати і принижувати, замість того щоб допомогти їм повірити у власні сили. Звідси ми отримуємо осіб хворих на булімію, дистрофію, депресію та інші захворювання. До речі, це чомусь зараз модно поетизувати.


Тож, перше, що хочеться зазначити, - це пояснити, що будь-яка хвороба не є нормальною. Її не можна і не потрібно підносити до культу божественності. Не романтизуйте! Захворювання будь-якого типу – це НЕ божественно. Вони не роблять тебе особливим чи дуже потрібним. Це – чудовиська які руйнують життя. Перестаньте пропагувати їх, і нехтувати ними, аби вразити підлітків в соціальних мережах. Не спонукайте їх починати цим займатися.
Булімія – це не сором’язлива красуня з ідеальною зовнішністю, яка боїться їсти, бо набере вагу. Це волосся, яке постійно випадає, неможливість з’їсти те, що ти хочеш, постійна кров з носа і години, проведені у туалеті.
Депресія – це не бути засмученим через те, що улюблене морозиво подорожчало на дві гривні. І це не модель з художньо розмазаною тушшю, що заворожено зустрічає світанок. Це кожну ніч дивитись у стелю, не розуміти сенс свого життя і сподіватись на те, що завтра ти не прокинешся. Втратити мотивацію зустрічати новий день.
Селф-харм – це не гламурні синці, залишені хлопцями на зап’ястках, які переконують що ти прекрасна. Це жахливі шрами, які залишаться назавжди; боляче обпікаючий душ. Це біль, самознищення, надія хоч якось привернути увагу до своїх проблем. Спроби змусити людей помітити тебе. Безшумний крик у тиші кожної ночі.
Всі ці люди потребують лише одного. Вони просять допомоги, тому що колись не змогли витримати натиск суспільства і втратили себе. А тепер просто не можуть повернутися до нормального життя самотужки. Тому зараз хочу звернутись до тих, хто невпевнений у собі і ладен продати душу, аби змінити зовнішність.
Ти – не розмір твоїх грудей, не повнота твого тіла. Не підліткові проблеми зі шкірою і не рідке волосся "не того кольору”. Ти не визначаєшся кількістю хлопців, дівчат (або ще когось), які звернули на тебе увагу. Ти – не кількість присідань які ти можеш зробити, і ти не кількість вжитих у день калорій.
Ти – це веселі жарти, миле ластовиння, дзвінкий сміх. Ти – це все те хороше, що з тобою відбувається. Кількість прочитаних улюблених книг, музика, маленькі, але чудові звички, які роблять тебе особливим. Ти прекрасний не формою свого тіла, а об’ємом своєї душі. Пам’ятай про це!
Ми не знаємо, що буде завтра, та й власне, яка в цьому різниця? І якщо тобі здається, що ніхто в цілому світі тебе не любить, знай те, що я тебе люблю. Як би там воно не було, і яким би жахливим ти себе не вважав. І прошу натомість тільки одне, не втрачай себе, друже!