Як збудувати Європу в Україні

Деталі

Опубліковано: Середа, 13 лютого 2019, 08:30

Перегляди: 1651

Автор: Кузьміна Регіна, учениця 9А класу

Багато хто з моїх знайомих каже, що треба їхати з України, якщо ми хочемо чогось досягти. Одним з омріяних напрямків є Європа. Це не є просто необґрунтованим припущенням, бо ті, хто їде до Європи, США, Канади та інших країн, як правило, дійсно знаходять там кращу долю.

Тому, тільки чуючи щось з переліку наступних слів: „Європа, навчання,

їхати, погано в нас, хочу туди, євро, якість, різниця, європеєць”, у мене складається враження, що „Європа” – то якесь казкове місце, де в усіх все виходить, всі багаті, нема ніяких проблем. А ще, ВСІ хочуть бути європейцями.

Якщо вас це заспокоїть, то фактично, європейці – це люди, які живуть на території Європи (не Євросоюзу, а саме Європи). Україна, до речі,  знаходиться саме в центральній частині східної Європи, тому ми – європейці. Але чому ж тоді ми постійно задаємося питанням про нашу належність до європейців, чому повинні доказувати це як собі, так і іншим, чому багато публікацій присвячено саме цій темі? Мабуть-таки, в це поняття вкладають щось інше, ніж просто географічне розташування?

Якщо пограти в гру Асоціації, де до назви певної країни або національності треба буде навести асоціацію найпопулярнішого продукту, який ця країна виробляє, то можна отримати щось таке: італійська паста або футбол, голландський сир, французький круасан або парфуми, англійський чай, бельгійський шоколад, баварські ковбаски. Ці продукти є відомими та популярними не тому, що вони ІМПОРТНІ, а тому, що вони ЯКІСНІ.  

Нещодавно я їхала в маршрутці й вирішила не надягати навушники, як я завжди роблю, а послухати те, що лунало з радіо у водія маршрутки. Знаєте, єдине, що я почула – пісню про смаженого кабана і курку в майонезі.... Мені довелося-таки заткнути вуха навушниками, бо це, як на мене, жахіття в’їдалося кудись глибоко в свідомість. Саме тоді я зрозуміла різницю між якісним та безглуздим продуктом. Проте, хочу всіх запевнити, що з якісною музикою, що виходить на світовий ринок, у нас, в Україні, все просто чудово. The HARDKISS, Океан Ельзи, Jamala, ЮРКЕШ, ALYOSHA, Detach, Бумбокс, O`Torvald – це артисти, через яких Україну впізнають як країну співочу й яскраву. Той перелік можна ще доповнювати й доповнювати.

Погодьтеся, дуже приємно слухати якісну музику, споживати якісні продукти, отримувати якісні послуги.

Зараз мені 15 років. За українським законодавством я отримала  перший власний документ – ID картку, коли мені виповнилось чотирнадцять, тобто у минулому році. Мої батьки хотіли скористатися послугами платного агентства з оформлення паспортів, але їх запевнили, що перший документ можна отримати безкоштовно в паспортному столі за містом прописки. Ми з батьками зібрали пакет необхідних документів, отримали свій номер в електронній черзі, прийшли вчасно до паспортного столу. Проте, до кабінету зайшли тільки через тридцять хвилин після вказаного часу, бо пан інспектор, який приймав документи, пропустив свого, я так розумію, знайомого до кабінету. Після дуже м’якого зауваження про те, що негоже порушувати чергу і показувати підростаючому поколінню поганий приклад, інспектор, замість того, щоб просто вибачитись і приділити увагу процедурі оформлення документу, належним чином виконуючи свою роботу, почав грубіянити. Зізнаюсь, біла неприємно вражена, бо вперше відчула особливості надання „якісного” сервісу державного зразку.  Пан інспектор висловив свій погляд на ситуацію, зауваживши, що „...хтось цю систему створює, а насправді вона працює, як працює.” Проте, система складається з людей, і тому багато залежить від того, наскільки свідомо та відповідально людина ставиться до своєї праці, наскільки піклується про ту саму якість.

На щастя, існує вибір. Не секрет, що існують платні державні заклади, навіть той самий паспортний стіл. Приміщення там світліше, відремонтоване, персонал посміхається, процедури зазвичай проходять швидше. Також є приватні заклади, власники яких зацікавлені в якості обслуговування. Ті, хто вкладає гроші, роблять це свідомо, аби їхній продукт був зручним та користувався попитом. До того ж, не всі люди, які працюють у системі, є безвідповідальними, тому все ж таки рятують ситуацію і дуже успішно закривають недоліки.   

Тож якість, якою відрізняється європейське життя, на мою думку, пов’язана з такими рисами характеру людини, як відповідальність, самосвідомість, толерантність (які ми називаємо європейськими цінностями, але насправді вони є дещо загальнолюдськими).

У зв’язку з цим до мене дійшла одна проста істина: „Європа для кожної країни, проте не кожна країна для Європи”. Наші люди їдуть за кордон, і в них все виходить: вони отримують те, чого прагнуть. Наші люди – працездатні й наполегливі, вони приживаються в Китаї, США, Чехії, Польщі, Латвії, та взагалі де завгодно, окрім своєї рідної домівки – України. Вся проблема полягає в тій самій системі, що не дає якісним, власним  продуктам затьмарити стереотипи, що „власне – погане, в сусіда краще” і вийти на світовий ринок, а амбіціозним, свідомим людям не їхати за кордон, а отримати гідне навчання, а потім роботу, на якій вони приноситимуть користь нашій країні.

Після всього цього у мене постало питання: ми йдемо до Європи, бо того прагне система, чи це правда щось змінить? Зміни будуть лише тоді, коли ми зрозуміємо, що нам треба будувати не Україну для Європи, а Європу в Україні.