НЕвтрачене покоління....


Автор статті та відео-фільма Костенко Анастасія, учениця 10-А класу

Я ж не одна помічаю, як бабусі з дідусями, сусіди та й просто пересічні дорослі люди, дивлячись на сучасних підлітків, згадують: "… а вот в мое время, эх ..." Я і раніше таке чула, але, очікуючи на свою сестру в вестибюлі гімназії, почула розмову двох жінок про те, що наше покоління втрачене, і спантеличилася. Чому? Звідки така недовіра?  

Я вирішила провести міні-дослідження: а чим відрізняється покоління 21 століття або, так зване, покоління Z від наших батьків та бабусь з дідусями. І ось що вийшло…

 

Ми не пам'ятаємо, яким було життя без ґаджетів, і проводимо багато часу з смартфонами та планшетами. Ми можемо одночасно вчити уроки, вести СМС-переписки з чотирма друзями, слухати музику та розмовляти з бабусею.
Звісно, не завжди усі справи будуть виконані на відмінно, але така здатність "бачити" одночасно декілька "екранів" призводить до того, що швидкість інформації різко зростає. Це вміння має свій зворотній бік: мозок, привчений до високої швидкості обробки інформації, починає нудьгувати, коли інформації мало, наприклад, на уроках. Ми, задаємо питання Google, а не вчителю, дорогу знаходимо за навігатором, а покупки робимо в інтернеті.

Часто батьки обмежують "віртуальне життя" підлітків, побоюючись за їх психіку, та живуть в полоні старовинних стереотипів про те, що не можна дітям сидіти за комп'ютером чи телефоном більше години на день.

Так, я згодна з тим, що соціальні мережі сильно затягують молодь, яка починає жити не в реальному, а віртуальному світі. Але багато підлітків підтримують ідею здорового образу життя, адже в кожному (навіть в найпровінційнішому містечку) підлітки можуть знайти собі заняття до душі. Займатися музикою, спортом, танцями, малюванням може кожен, головне - мати бажання.

Західні дослідники визначили, що діти покоління Z відрізняються підвищеним почуттям відповідальності, причому не тільки за себе, але й за навколишній світ. Для них екологія - не щось другорядне, а фактор виживання. Їх щиро хвилює навколишнє середовище, доля амурських тигрів, майбутнє Карпат тощо.

Зростає число дітей, які вміють заробляти гроші в підлітковому віці, причому чималі. Ось наприклад, я думаю ні для кого не секрет, що Інтернет - це крута платформа для онлайн-бізнесу чи створення свого блогу в соціальних мережах. Формула "Успіх=Праця", за якою живе покоління батьків, відкидається підлітками, вони знають достатньо прикладів діяльності, в якій треба докладати мінімум зусиль: кіберспорт, блог в Інстаграм, відеоблог і так далі. І я кажу не про те, що сучасні тінейджери хочуть байдикувати, а про те, що істинність батьківської формули поставлена під сумнів. Не обов'язково багато працювати і робити те, що не подобається. Зараз підлітки хочуть бути щасливими, вони переконують себе, що на відміну від батьків, не готові поступитись щастям заради кар'єри або достатку. Для підлітків анонімність - це, в першу чергу, особистий простір, свобода вибору: що читати, що дивитися, що робити. Тому ґаджет для нас - не просто іграшка, а спосіб життя.

Свобода дії, свобода у всіх її проявах - одна з найважливіших цінностей. І тому, обов'язкова школа переважною більшістю учнів, сприймається як тимчасове ув'язнення довжиною в одинадцять років, після якого настане свобода. При цьому ми тверезо розуміємо, що абсолютної свободи немає. Ми не тішимо себе надією, що працювати не доведеться, і зовсім не думаємо, що життя-цукор. Мем "життя-біль" сприймається нами як гірка, але іронічна данність, з якою змирилися дорослі. Але це не означає, що ми будемо миритись теж.

Наші батьки, вчителі народилися в країні, якої більше немає, виховувалися  ідеологією, яка більше не працює, і несуть цінності, які сьогодні не актуальні.

Ось і виходить, що ми люди з "різних планет".