Війна торкнулась нас усіх


Автор: Коваль Олександра, учениця 8В класу

Хоча ми ще діти, але теж переймаємось проблемами нашого суспільства... Не раз задавали питання: "Що буде з нами, нашими рідними"? Та хоча нам ніхто не відповість, ми знаємо відповідь на це питання... Батьки не дадуть нам потрапити в лихо. А як бути дорослим? Адже в них є обов'язок- оберігати рідних, насамперед, нас, дітей. Тож хочу розповісти вам історію, яку, зважаючи на нинішню ситуацію, мені не важко уявити… 
Яскравого ранку українська сім'я вирішила поїхати відпочивати до села, де живуть родичі. Усе було просто надзвичайно: вони грали в піжмурки, кидались сніжками, ліпили сніговика. Веселились усі: і батько, і мати, і донечка. П'ятирічна дівчинка

запам'ятала цей день як найщасливіший у житті, день, коли тато й мати приділяють увагу лише їй одній. 
Серед ночі дівчинка почула дивний гуркіт. Мати підхопила її на руки і вибігла на подвір'я. Переляканими очима дитина дивилась на зруйнований дах будинку, метушню дорослих. А потім вони з мамою сіли в машину. Одні, без тата. - Мамо, а де тато? Куди ми їдемо, ми про тата забули! 
Мама мовчить, лише час від часу набирає номер і підносить слухавку до вуха... Але ніхто не відповідає. 
- Мамо, заспокойся, за кермом не можна плакати! 
- Так, доню. 
Вони їхали до міста.... 
Нарешті вдома. Мама сидить у кріслі, донька, одягнена, стоїть посеред кімнати і дивиться на матусю. Нарешті розривається тиша і донька питає: 
- Мамо, що сталося? На цей раз мати не одразу, але відповіла доньці: 
- Усе буде добре, тато нам пообіцяв. Вони переодяглися й сіли пити чай. 
Під вечір приїхав тато в якомусь дивному одязі, який вона бачила на дядечках по телевізору.. Щойно заходить до квартири, до нього рветься донька. - Тату, тату, ти де був, ми хвилювались! 
Тато, присівши, утирає її сльози: - Сонечко моє, усе буде добре... 
А вранці, обійнявши дружину і поцілувавши донечку, чоловік пішов туди, де вирішується доля нашої країни. 

Пройшов тиждень... другий... третій... місяць... другий... Настав день народження дівчинки. Приїхали бабуся та дідусь із села. Накрили святковий стіл, прикрасили кімнату, на стіл поставили торт… 
Раптом хтось подзвонив у двері. Мати попросила відчинити, адже вона зайнята. Мала зістрибнула з підвіконня й побігла до дверей. Запитавши, хто там, у відповідь почула такий рідний голос. 
-Тату, таточку мій! Це був найкращий подарунок! Тато повернувся, як і обіцяв, а отже, тепер усе буде добре! 
Тому любіть і чекайте своїх рідних! Де б вони не були, вони піклуються про вас. Любіть свою країну та свій народ!