Дмитро Ткач - 110 років від дня народження
- Деталі
- Перегляди: 494
Дмитро Васильович Ткач народився 11 вересня 1912 року в місті Орлику Полтавської області. Батько був столяром, людиною працьовитою і чесною, але революція, голод у двадцятих роках і розруха прирекли його сім’ю на поневіряння.
Певний час був безпритульним. Після поневірянь у 1924 році відшукав свого дядька Якова Ткача, директора Мачуського дитячого будинку. У селі Мачухи почав ходити до школи, всією душею потягнувся до книжок, бо Яків Панасович мав гарну бібліотеку і заохочував племінника до літературних знань.
Пізніше Дмитро Ткач згадував: “Коли запитують, звідки у мене почалося письменство, я відповідаю: “Від Джека Лондона”. Так, саме північні оповідання про мисливців та золотошукачів найбільше припали до серця
хлопчині. Це захоплення виявилося настільки великим, що Дмитро вирішив й сам написати щось подібне. Використовуючи свій гіркий життєвий досвід, хлопчик написав оповідання про малолітніх злочинців, чиї серця ще прагнуть жити чесно, а душі просять теплоти й милосердя. У цьому творі йшлося про добрих знайомих Дмитрика, нещасних дітей вулиці, з якими він ділився харчами й іграшками.
Написане вражало непідкупною правдою і знанням життя та побуту героїв. Дядькові оповідання дуже сподобалося, і він повіз Дмитра до Харкова, де твір початківця згодився прочитати письменник Іван Сенченко. Він детально проаналізував Дмитрове оповідання, схваливши вдалі епізоди і зазначивши недоліки.
Вдруге ці два митці зустрілися аж через двадцять років. Дмитро Ткач тоді вже опублікував у журналі “Україна” “Повість про боцмана Смолу”. Цей твір озвучив на радіо чудовий артист Юрій Шумський.
Після закінчення семирічки працював на Дружківському металургійному заводі на Донбасі, був працівником заводської багатотиражки.
Під час війни Дмитро служив на бойовому кораблі “Шторм”, який мало не щодня обстрілювали і торпедували німці. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу». Свої нові твори він надсилав у щойно визволений від окупантів Київ не стільки для публікації, скільки для того, щоб рукопис зберігся.
Пізніше Дмитро Ткач працював у редакціях газет, учився в Криворізькому вчительському інституті, був заступником головного редактора журналу «Дніпро», головним редактором видавництва «Молодь», директором видавництва дитячої літератури «Веселка».
Писав для дітей. Можливо, хтось із мачушан читав у дитинстві його твори.
Зокрема, він написав і видав збірку оповідань і повість «Плем’я дужих» (1948), повісті «Небезпечна зона» (1958), «Чорне сальто» (1962), романи «Плем'я дужих» (1957), «Арена» (1960), збірку прози «Спокійне море» (1974) та інші.
Дмитро Ткач помер у 1993 році.
Можливо, вам сподобається повість “Я – шестикласник”, яку можна прочитати за посиланням: "Я - шестикласник". Події в повісті відбуваються після війни, але це можна визначити лише за окремими деталями. Письменник не мав на меті розповідати про труднощі повоєнного дитинства, він висвітлив його привабливий бік, показавши радість від розваг, силу щирої дружби, безкорисливість маленьких героїв, їхнє вміння ставити високу мету й іти до неї, переборюючи різні перешкоди.
