Нічний Синевір, підкорення Гимби, таємниці замків та смаколики від Штефаньо: наші цікаві канікули на Закарпатті

Деталі

Опубліковано: Четвер, 08 листопада 2018, 07:45

Перегляди: 2286

Автор: Дар’я Іванченко
та мандрівники 7-В

Майже 3 тисячі кілометрів, десятки міст, аутентичні замки та музеї, а найголовніше, – наймальовничіші пейзажі Закарпаття. Так пройшли канікули нашого, 7-В класу. 

Для когось це була перша подорож у поїзді, хтось вперше поїхав без батьків, але всіх нас об’єднувала жага пригод та нових вражень.
Прибувши поїздом до Львова, ми продовжили подорож на автобусі. Закарпаття зустріло нас перевалами, гірськими дорогами та неймовірними краєвидами. Перший пункт нашої подорожі – водоспад Шипот, 14 метрів заввишки. Наш гід Павло, кандидат історичних наук, тож його розповіді були завжди сповнені історичними фактами, датами, а іноді і легендами, які передаються споконвіків. От і розповідь про водоспад - суцільна містика.
Шипіт – входить до 7 природних чудес України та є найкрасивішим водоспадом Закарпаття, у чому ми і переконалися. А от історія його назви, дійсно, сповнена загадок. Кажуть, що колись дівчина Марічка закохалася у бідного пастуха Іванка, а водоспад став їх таємним місцем зустрічі. Але їх почуття прокляла матір і постійно лаяла молодих. І от одного разу молоді люди потрапили у зливу і впали до водоспаду, тепер опівночі можна почути їх шипіт.

Водоспад б’є у підніжжя гори Гимба біля села Пилипець, це був наш другий пункт подорожі. Як розповів наш гід, Гимба – це живіт, адже гора нагадує коло. Висота гори 1497 м, на підйомнику ми піднялися на висоту 1120 м. І хоча, багато хто з нас вперше підіймався на підйомнику, – ані страх, а ні холодний вітер не запаморочили голови, і всі ми насолоджувалися прекрасними краєвидами Боржавської полонини.
Восени темніє рано, на жаль, ми не встигли засвітло побачити найбільше гірське озеро Синевир, яке також належить до 7 природних чудес України. Але ми все одно пройшли 985 м вгору та під зоряним небом насолодилися тишею, чистим повітрям і розповідями гіда. Глибина озера 23 м, там водиться 3 види форелі, але ловля риби, як і купання в озері, заборонені. Навколо озера – ліс, який визнаний Національним природнім парком. Мабуть, ця піша прогулянка стала найекстримальнішою в нашій подорожі, і найдивовижнішою водночас.
Перепочити ми зупинилися в еко-готелі «Ізки». Наступного дня прокинулись ми рано о 7:30, але вид з вікна – вартував того. Навкруги легка паморозь, зелені полонини, дерева вкриті різнокольоровою листвою та свіже повітря.
Другий день став днем подорожей замками. Через гірські перевали та серпантинними дорогами ми дістались до Мукачево, щоб завоювати замок Паланок. Фортецю побудовано на горі вулканічного походження заввишки близько 70 м, загальна площа споруди майже 14 тисяч кв м. Точної дати будівництва замку невідомо, але перші згадки про нього датуються XI ст. Цю фортецю жодного разу не взяли в облогу. Тут багато таємних ходів, справжніх пасток та військових таємниць. Найцікавіша легенда замку – про створення колодязю. Князь Корятович, приказавши вирити колодязь, і не міг подумати про те, що з цього вийде. Робочі докопали до 79 м, але води все ще не було. Тоді зневірений князь вигукнув, що згоден вкласти угоди з самими чортом, аби тільки з’явилася вода. На чортову силу чекати довго і не треба було, адже тієї ж миті з’явився чорт. І запропонував князеві угоду: мішок золота – і вода з’явиться. Але у казні не було грошей, і дружина порадила князю взяти останню монету і зашити у маленький мішечок, адже чорт не сказав, який саме мішок йому потрібен. Побачивши маленький мішечок, чорт від люті стрибнув у колодязь,і за легендою, можна почути, які він виє вітряної днини.
Не менш цікавим була подорож по Ужгородському замку, який датується IX ст. У XIІІ-XVІ ст. замок належав роду Друггетів. Саме вони провели повну його реконструкцію. За легендою, всі вони поховані на його території, так само, як і їх скарби. Але скарби зі гробниці досі не знайдені. Ми побували в залі зброї, де зберігаються оригінали різних мечів, шпаг, пістолетів. Познайомилися з родовими гербами. Так, на гербі роду Друггетів зображено шпаків. На головних воротах їх 4, а вже в головній залі – 7. Кожен птах символізує відзнаку у хрестових походах.
А найцікавішим стала розповідь про Білу Діву. Дівчину, яку батько за зраду замурував у стіні замку, кажуть, що одного разу охоронець замку навіть бачив її. Правда це чи ні, кожен вирішить сам, але те, що замок сповнений містики – це факт. Ми вас запевняємо.
Пообідді ми погуляли маленькими вуличками Ужгорода, насолодилися незвичайною архітектурою, аутентичними соборами, маленькими скульптурами, які розкидані по всьому місту та скуштували смаколиків у кав'ярні «Штефаньо».
Перепочити ми зупинилися у готельному комплексі «Чорна гора», поблизу однойменного заповідника в місті Виноградове. Те, що побачили зранку, – також приємно здивувало. Величезна скеля, справжнє озеро, дивовижна природа навкруги.
Після сніданку ми відправилися до буйволової ферми «Карпатський буйвіл». Тут ми по-справжньому доторкнулися до природи. Такі могутні велетні лагідно їли яблука з наших рук, а маленькі буйволята разом з песиком бігали по дворі. Сьогодні в Україні 230 буйволів, на фермі їх 40, і вони дають 100 літрів молока. У кожного є ім’я відповідно до темпераменту, і навіть посади. Наприклад, Юрій Юрійович – директор, а Дашка найкраще пірнає у багнюці, а Христинка – вміє відкривати ворота.
Насолодившись спілкуванням з тваринами, ми відправилися до Селиської сироварні. Це соціальний проект, який був реалізований при підтримці іноземних інвесторів та сільської громади, і вже 16 років радує смачними виробами. Ми не тільки дізналися про процес виготовлення сиру, але і спустившись до підвалу, де зберігається не одна головка сиру, змогли його скоштувати. Більшості з нас сподобався напівтвердий сир, який зберігається 3 місяця у підвалі: «Нарцис Карпат».
Обідали ми в аутентичному закладі, якій також пов'язаний з сироварінням – селянське господарство «Бараново». Домашній бульйон, смачний йогурт та млинці. А найсміливіші покоштували бограч та кнедлики.
Після цього ми відвідали фетрову фабрику, придбали вироби з лози та дерева, а на завершення завітали до ґаздині зеленої садиби, де нас пригостили стравами угорської кухні. Ну що ж, останній день став по-справжньому гастрономічним.
Ось така насичена, сповнена емоціями та новими враження була наша подорож до Закарпаття. І хоча вона тривала всього 3 дні, а промайнула, як 3 хвилини зупинки нашого поїзду на станції Свалява, згадувати ми її будемо ще довго.
Подорожуйте! Адже нові враження – це і є життя.