Моя книга під назвою “Життя”

Деталі

Опубліковано: Вівторок, 19 листопада 2019, 05:28

Перегляди: 1856

Автор: Костенко Анастасія, учениця 11-А класу

Щастя починається з тебе самого: з того, які думки рояться у твоїй голові, і як ти сприймаєш світ.

Я щаслива, коли бачу посмішки інших. Щаслива, коли батьки посміхаються. Коли зі свого завантаженого графіку знаходжу час на ігри з сестрою. Коли читаю цікаві книжки, поїдаю щось ну дуже смачненьке. Коли поспішаю на важливу зустріч. Коли розумію, що те, чим ти займаєшся надихає не тільки тебе, а й інших. Коли в тебе останній урок, а далі довгоочікувані канікули. Коли знаходиш у зимовій куртці цукерку чи давно загублені гроші. Щаслива, що в мене є батьки, які зрозуміють, підтримають у будь-якій ситуації. Щаслива, через те, що маю змогу робити, що хочу і маю вибір. Коли маєш мрію і впевнено крокуєш до неї.

Щастя – це друзі. Щастя – це насолоджуватися життям і в усьому знаходити позитив. Щастя – розуміти, що ти не самотній. Наші емоції схожі на шторм: як би темно і неспокійно не було, хмари розвіються, і небо знову буде чистим. 

Щастя починається з тебе самого: з того, які думки рояться у твоїй голові, і як ти сприймаєш світ.

Але що робити, коли для того, щоб стати щасливим, потрібно вийти за межі шаблонів і стереотипів?
Хто не бажає жити з легкістю, без турбот? Займатись лише тим, що подобається?
Але інколи ці турботи так нахлинуть, що ми просто забуваємо про те, що завжди любили робити. Принесли в жертву свої бажання раз. Потім ще раз... Потім можна місяць потерпіти. Потім ти ходиш на балет, бо так сказали батьки, а ти хочеш на кікбоксинг, але ж ти дівчинка! Після завершення школи батьки запропонували більш доступний університет, подруга попросила поступитись чимось заради її відпочинку, сусіди постійно щось вимагають… і ми вже не чуємо самі себе. “Як у всіх”, – це страшний діагноз, точніше виправдовування. Наче поводитесь “як усі”, от “як у всіх” і щастя – його просто немає, бо не своїм життям живете.
Думаю, усі стикались з такою ситуацією, коли довгий час миришся з оточенням, роботою і ставленням людей лише тому, що “так всі роблять” + страх ризикнути, страх нового, який притаманний практично усім, як природній процес.
Донедавна я й сама перебувала у такій ситуації. Ні для кого ні секрет, що по закінченню 11 класу на випускному вечорі урочисто видають атестати, вітають з початком дорослого життя, одинадцятикласники виступають в останній раз на шкільному подвір’ї, ну і звісно, під час церемонії вручення атестата. Все для того, щоб залишити по собі яскравий спогад.
Змалечку я мріяла про те, що на сцені під час вручення атестата про мене скажуть, яка я гарна, талановита учениця, активна в житті гімназії. Час минає, погляди змінюються. Зараз я сама можу чітко сказати, що зробила для рідної школи, як це робила, скільки сил, енергії, скільки безсонних ночей … Я безмежно щаслива та вдячна школі, що тут я мала змогу та почала організовувати разом з іншими учнями різні заходи, що потім, в 10 класі організувала міський фестиваль. Я щиро вдячна за те, що саме тут зрозуміла, чим хочу займатися по життю, за всі знання, які в мою голівоньку вкладали й вштовхували, навіть коли я цього не хотіла. Вдячна за моїх друзів, за увагу до учнів і за можливість проявити себе. Я рада, що мій шлях в доросле життя пройшов через гімназію №2! Школа для мене це компас, який направляє на стежку. Чи на правильну стежку? - подивимось згодом. Звучить, як прощання, правда ж ?
Але я не розумію, навіщо витрачати так багато часу на виступ, який мені не потрібен взагалі. Кому це потрібно? Не краще було б приділяти цей час відпочинку чи підготовці до ЗНО? З минулого року ми з учнівським самоврядуванням почали займатися новим форматом проведення свят. Чому ж не зробити щось цікаве з випускним? Чому б не поїхати всім класом відпочивати після іспитів у іншу країну чи навіть помандрувати цікавими місцями України.
Я не готова поступатися своїм часом та щастям тільки тому, що хтось сказав, що потрібно саме так. Я не бачу в цьому сенсу.
Не будеш шкодувати? Ти ж більше ніколи не побачиш свій клас?
А хто сказав, що ніколи? Щоб про нас не казали, ми дружний і нереально крутий клас. І я просто обожнюю всіх, хоч іноді й хочеться тріснути когось по голові, але з любов’ю. Інколи правильне рішення для одного, неправильне для іншого.
В жодному разі я не хочу сказати, що випускний - це відстій, що всі масово повинні відмовлятися від участі. Звісно ж, ні. Просто я бачу зараз справи важливіші перед собою і в першу чергу потрібно саме на них орієнтуватись. Для мене це свято перестало бути настільки важливим. Вперше за останні чотири роки мене не буде на сцені ані від класу, ані від учнівського самоврядування. Але сподіваюсь, що не дивлячись на мій вибір, я залишу по собі гарний слід.
Ми можемо зробити все! Все, що завгодно. Можливо все!!! На неможливе потрібно просто трохи більше часу.
Рухатись потрібно самому, бо це Ваше життя, а не життя друзів і рідних, а отже – Ваша відповідальність. Не треба ставити пріоритети інших, вище за свої. Будь собою! Не бійся діяти і йти до своєї мети!
Почніть писати книгу СВОГО життя. Книгу, яка буде тільки ВАША, яка буде написана ВАШИМ почерком. Тільки ВАМ вирішувати… буде це казка, роман чи комедія. Робіть власний вибір, з якої літери починати кожну сторінку. Покажіть всім, на що ви здатні і я вірю, у НАС все вийде!