Проблемна тема нашого міста. Сміттєзвалища - зашморг на шиї природи Миколаївщини?!


Автор: Войтенко Ольга, учениця 11Б класу

В Україні актуальною є проблема утилізації та переробки сміття: близько 4% території держави займають відходи різних видів, від хімічних до побутових. А модуль техногенного навантаження на одиницю площі нашої країни становить 41391 тонну на квадратний кілометр, відповідно на одного жителя - 480 тонн.

Але що ж таке ці «відходи»?

Відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари, що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають

подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. За офіційною статистикою найбільше довкілля забруднюється твердими побутовими відходами – ТПВ.

В Україні сьогодні нараховується 4,5 тисячі офіційних і понад 10 тисяч неофіційних полігонів ТПВ. Виходить, що наша країна маючи ледь не найкращі чорноземи світу дозволяє собі заривати в них тисячі тон сміття. Така «розкіш» відгукується ледь не екологічною катастрофою, оскільки в наслідок процесу бродіння і розкладу, далеко не природних відходів, різноманітні речовини потрапляють в ґрунт і воду, спричиняють руйнування звичного кругообігу речовин і згубно впливають на здоров’я всього живого. 

Нажаль, в кожному місті ми можемо спостерігати жахливі стихійні звалища. В Миколаєві та околицях найбільшими є звалища  в районі кладовища у Мішково-Погорілому, на виїзді в сторону Херсону (утворене нещодавно), в районі Намив на місці старого пісочного кар’єру, на об’їзній дорозі біля с. Тернівка, на виїзді з міста у напрямі до м. Снигірівка, за 47 школою в Корабельному районі, за зупинкою трамваю №3 «ЧСЗ», за селищем Горького, в районі аляудських мостів, у матвіївському лісі,  вздовж залізно дорожніх шляхів по вулиці Молодіжній, у районі Ялти, біля гуртожитку НКУ у районі Соляні, за адресою Генерала Карпенка 67 (поміж дитячих майданчиків),  і так далі. Про більшість з цих стихійних звалищ мені повідомили звичайні громадяни нашого міста на місцевому пабліку у популярній соціальній мережі «Вконтакті». Навіть поблизу мого дому у Лісках кілька років тому ще було звалище, нещодавно місцева громада ліквідувала його, адже особливо у літній період стояв неможливий сморід. Офіційний же миколаївський полігон для захоронення сміття розташований по трасі Очаків – Миколаїв,за 8 км від селища Велика Корениха. Власне через те, що він так далеко і возити туди відходи дорого, й утворюються стихійні звалища у багатьох районах нашого міста. Нажаль, наш полігон виглядає не так, як має відповідно до санітарних норм. Адже це має бути складний комплекс різних інженерних споруд, що запобігатимуть негативному впливу біогазу та сміттєвої маси на воду, повітря та ґрунт, а в нас лише нещодавно встановили ваги для відходів.

Активістами нашого міста у 2004 році був висунутий проект побудови сміттєпереробного заводу на Миколаївщині, але проект заглух у бюрократичних столах. Та попри все, мешканці нашого міста бажають жити у екологічно привабливому місті, тому займаються сортування сміття на метал, скло, паперові вироби та побутові відходи. Це дозволяє компаніям які займаються переробкою вторинної сировини отримувати ресурс, а місту залишатися більш чистим. Є багато проектів, які можна розвивати в Україні задля зменшення площ під сміттєві полігони (збір біо газу, піроліз відходів, біотермічне компостування тощо), але вони приречені ще довгий час бути лише проектами. Наскільки швидко наше власне місто стане чистим залежить тільки від нас, адже народна мудрість каже, що чисто там, де не смітять, а не там де прибирають, хоча ніхто не забороняє місцевим мешканцям влаштовувати суботники, аби прибрати відходи, бездумно залишені людьми.