ОКСАМИТОВИЙ СЕЗОН 7 – А КЛАСУ


 Автор Кузьміна Регіна,

учениця 7А класу

„Море зустріло компанію підлітків високими хвилями, які можна було почути майже у кожному куточку бази. Осіннє сонце, на подив, пекло шкіру, залишаючи на пам’ять червоні смужки засмаги.

-  Гей, хто останній у море, той робить усе домашнє завдання та кидає у бесіду у Viber! – пожартував хтось.

 

Вже наступної миті діти, радісно вигукуючи, побігли до води.

Бризки розліталися на великі дистанції, хвилі підіймалися достатньо високо, на додачу у воді було багато медуз. Та дітей це не хвилювало. Вони насолоджувалися цією можливістю, яка залишала ярку пляму радощів у їхній пам’яті.”

Вважаєте, це уривок з якогось пригодницького оповідання про підлітків? Ну... майже так. Насправді, це картинка з реального життя. Саме так наш клас цими вихідними налаштувався на  новий навчальний рік та попрощався з літом. Основними дійовими особами цього заходу, як завжди, були наш класний керівник, батьки и, звичайно, ми, учні. Якщо ви подивитесь на фотографії, то відразу ж зрозумієте, що цього року ми не мандрували за сотні кілометрів у пошуках цікавого. Ми вирушили до ... так, так саме до Коблево – свого, рідного. Але було дещо дуже особливе у цій подорожі. Раніше кожен з нас приїжджав сюди сам, з родиною. Цього ж разу ми завітали сюди усім своїм дружним класом.

Що ж можна робити цілий день в середині вересня на березі моря? Ділимося досвідом. По-перше, грати в волейбол у воді, качатися на хвилях, пірнати, куштувати безліч вкуснощів. По-друге, грати в волейбол, баскетбол, футбол, бадмінтон, теніс, козаків-розбійників, гойдатися на гойдалках та просто спілкуватися. По-третє, милуватися видом бурхливого, але все ще теплого моря, кораблів на рейді, чайок, які кружляють над морем та просто танцювати з друзями на набережній під музику, яка лунає з кафе.

Спільне фото зробили саме для того, щоб пересвідчитися, наскільки щасливими, не дивлячись на втому, ми всі почувалися.

Дорога до дому виявилася легшою, ніж на відпочинок. Граючи в „Мафію”, ми тільки потроїли свою дружбу та довіру один до одного. Ми знову співали, фотографувалися та обмінювалися враженнями. Та на цей раз інакше. Ми робили це охоче, а не від того, що нічим було зайняти себе у дорозі.

 Дружба – давня магія, котру й досі може осягнути не кожний філософ. Це речовина, що додає впевненості та особливих сонячних променів у житті. Саме цей цінний скарб ми залишили на березі Чорного моря до наступного разу, а ключі від нього і теплі згадки, які стануть нам у потребі довгими похмурими вечорами, взяли із собою.