До Дня збройних сил України, лист батька до дітей.
- Деталі
- Опубліковано: Четвер, 10 грудня 2020, 09:57
- Перегляди: 1032
Батько, Смагитель Андрій Анатолійович,
військовослужбовець, учасник бойових дій
на Сході України
Любі мої, найдорожчі Дашо та Владику!
Події 2014-2015 року – героїчні, трагічні, неоднозначні - вкотре розділили історію нашої неньки на «до» та «після». Як і розділили життя
сімей військовослужбовців, добровольців та волонтерів. І так вже сталося, що ми не залишились осторонь цих подій. Волею долі та обов’язку я змушений був залишити вас та їхати на Схід нашої країни, щоб бути пліч-о-пліч разом з тими, хто попри страх, біль, розпач, спеку та лютий холод захищав та захищає кордони нашої України. В окопах я зустрічав юних людей, настільки юних, що вони здавалися майже дітьми, і людей похилого віку, яким би насолоджуватися заслуженим відпочинком після довгих років роботи на заводах чи де інде. На жаль, не всі повернулись живими, а дехто вже сьомий рік поспіль стоїть на захисті.
Хтось скаже, що це був їхній свідомий вибір, що вони поїхали заради певної особистої вигоди. Що ж. Можливо. Проте, спілкуючись з більшістю з них, я розумів, наскільки вагоме місце в них займає безпека власної сім’ї та України. Бо, хіба може БУТИ Україна без кожного з нас? Кожен громадянин - свідомий, чи який заплутався у потоці «нефільтрованої» інформації, - важливий. В силах кожного зробити свою країну кращою. Просто потрібно бути уважнішим не лише до себе, але й до того, хто і що тебе оточує. Удосконалюватись не лише самому, але й робити кращою свою домівку, територію біля домівки, не смітити в школі чи на дворі, переходити дорогу на зелене світло світлофора… Це дрібниці, але саме з них починається порядок та добробут в країні в цілому та в кожному окремому місті.
Діти мої, я розумію, що час, який я провів далеко від вас, від дому – втрачено. Я розумію і невимовно жалію, що багато пропустив у ваших успіхах, досягненнях. Мене, можливо, не було поруч, коли потрібна була батьківська порада чи просто обійми. Можливо, в тебе, сину, не завжди був конкурент під час гри у твій улюблений футбол, а в тебе, донечко, не було змоги аргументовано сперечатись зі мною про доречність демонстрацій національних та інших меньшинств, відстоювати красу музики, що слухаєш. Але я хочу, щоб ви пам’ятали: не було жодного дня, жодної години, щоб мої думки не витали десь біля вас. Все, що я робив і роблю, за що я боровся, що я відстоював, було заради вас, моєї сім’ї.
Шлях і відстоювання незалежності надто тернистий і досить трагічний, встелений чергою помилок і правильних рішень. Ми не маємо права їх забути, бо, забувши, втратимо себе, свою українську самобутність. Прошу вас, зберігайте в серці і в пам’яті ці події. Передавайте пам'ять своїм дітям та онукам.
Люблю вас, мої золоті.
Ваш батько, Смагитель Андрій Анатолійович, військовослужбовець, учасник бойових дій на Сході України.
